![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
У неділю 6.11.09 після Служби Божої у нашому парафіяльному відео залі відбудеться перегляд фільму ЦАР ( Львівська площа, вул. Січевих Стрільців, 10 Недільна Школа )
Медведєва просять заборонити фільм «Цар» http://www.unian.net/ukr/news/news-34906
Автор книг про Івана Грозного В’ячеслав Манягін поширив відеозвернення до президента Дмитра Медведєва, у якому попросив главу РФ негайно зупинити прокат фільму "Цар" Павла Лунгіна. На думку історика, фільм не просто грішить історичними неточностями – він обмовляє засновника російської держави.
"Уявимо собі, що в Америці зняли фільм про Джорджа Вашингтона, в якому перший президент Сполучених Штатів постає як кровожерний маніяк. А потім запустили – стрічку в прокат на яке-небудь національне свято, наприклад, 4 липня. Абсурд!" - обурюється історик з Сергієва Посада. "У Росії фільм Лунгіна – прямий наклеп на російський народ і державу – виходить у день Народної єдності і згоди, 4 листопада", – заявив він у своєму ролику, викладеному на сайті YouTube.
Крім того, Манягін легко проводить аналогії з сучасною Росією: "А якщо повірити в те, що засновник нашої держави був таким тираном, то можна повірити і в те, що сучасна Росія, як кажуть на Заході, є оплотом тоталітаризму, тиранії, антидемократичною, антинародною державою, якою правлять не зовсім адекватні особи".
Таким чином, фільм Лунгіна немає нічого спільного з історичною правдою. За словами історика, Грозний, який у фільмі зображений як "шизофренік, садист, маніяк і параноїк", був вельми успішним політиком: проводив демократичні реформи, удвічі збільшив територію Росії, розгромив Лівонський орден та інше.
Це вже друге звернення письменника до Медведєва. Перше, письмове, Манягін відправив кілька днів тому і вже встиг одержати відповідь з Управління справами Президента. У ньому сказано, що його лист передано на розгляд у Міністерство культури.
Нагадаємо, що фільм про першого російського царя вийшов в широкий прокат 4 листопада, у день народної єдності. Похмура картина про протистояння Івана Грозного (Петро Мамонов) і московського Митрополита Філіпа (Олег Янковський), уже викликала протести з боку церковників.
Так, глава Союзу православних хоругвеносців Леонід Симонович-Нікшич назвав ідеологічну концепцію фільму "руйнівною", вимагав "поваги до фігури російського царя" і висловив сумнів у тому, що митрополит Філіп (Количев) був убитий царським опричником.
Фільм «Цар»: інтелігентний опір путінізму
Враження
Подивилася на днях російський фільм «Цар», і була вражена... Приємно вражена. Крім усіх тих мілітаристсько-патріотичних соплів, які денно й нощно ллються з екранів, дурнуватих комедій, у яких сміються лише псевдо-глядачі за кадром, та безглуздих мильних опер, – Росія творить справді потужне, якісне кіно.
Не аналізуватиму акторське мистецтво. Скажу лишень, що Мамонов, з його нервово-експресивною манерою гри не давав розслабитися ні на мить. Фільм тримає в напрузі всі 116 хвилин. Щомиті ви чекаєте, якогось вибрику, несподіванки з боку самодура-самодержця... Для Янковського, як мені здається, ота трагічна роль живої ікони – митрополита Філіпа, який виступає антиподом кровожерному Іоанну, – виявилася занадто простою. Філіп підкреслено правильний, а тому дещо штучний. Але фігура актора, схоже, згладила цю ваду...
Росія – це не Московія ХVІ століття, а нинішній квазідинастичний режим (Єльцин передав корону Путіну, Путін – Медведєву) – дуже далекий від середньовічної монархії. Сучасні росіяни – це теж далеко не московіти тієї страшної доби. Але дивишся фільм “Цар”, і бачиш проблеми сьогодення...
Від 28 листопада до 6 січня включно триватиме Різдвяний піст або Пилипівка. В цей час згідно традицій Православної Церкви та церковного Уставу християни обмежують себе в їжі, а також намагаються уникати в своєму житті того, що віддаляє людину від Бога, для того, щоб духовно приготуватися до зустрічі великого свята Різдва Христового.
Протягом посту християни не повинні вживати в їжу продукти тваринного походження - м’ясо, молоко, яйця та вироби, що їх містять. Різдвяний піст відноситься до не суворих постів, а тому за церковним Уставом під час нього може вживатися риба та олія. На час посту ті, хто перебувають у шлюбі, повинні утриматися від статевих відносин.
Є ряд обставин, які дозволяють людині послаблювати свій піст - хвороба, важка фізична праця, похилий вік, перебування в дорозі. В таких випадках суворість посту може бути послаблена - наприклад може вживатися молоко - але для цього необхідно звернутися за благословенням до священика, разом з яким визначити міру послаблення посту. Також від посту звільняються вагітні жінки, малі діти та ті, хто з вагомих причин не має можливості сам обирати, чим йому харчуватися - наприклад особи, які перебувають у відрядженні.
капелан УНСО о.Сергій з представниками Алькаіди
Протягом посту можна вживати продукти рослинного походження - картоплю та вироби з неї, різного роду супи та каші, консервовані та квашені овочі (помідори, огірки, капусту, тощо), консервовані салати. Не бажано вживати майонез, до складу якого входять яйця, але можна вживати різні види харчового маргарину (без домішок молокопродуктів). Загалом пісна їжа повинна бути простою та недорогою (наприклад, в наших умовах важко назвати пісними продуктами ананаси чи омарів), а її вживання помірним (бо об’їстися можна і печеною картоплею).
Якщо вас протягом посту запросили на відзначення дня народження або інше святкування, пов’язане зі святковим столом, і ви не можете відмовитися - по можливості попередьте господарів про те, що ви дотримуєтеся посту. Якщо цього не можна зробити - намагайтеся їсти тільки ті страви, які дозволені в піст, а якщо таких немає - то зовсім небагато тих, які стоять поруч з вами. Під час святкової трапези не потрібно без прохання інших самим розповідати про те, що ви постите, привертати увагу до цього, або дорікати іншим за недотримання церковних уставів.
В піст також не потрібно вживати алкогольні напої, особливо міцні - горілку, коньяк, тощо. Лише у суботу та неділю, а також на свята дозволяється випити трохи вина.
Дотримуючись посту, потрібно пам’ятати, що він відрізняється від звичайного голодування своєю духовною складовою. А тому той, хто постить, повинен більше уваги приділяти своєму духовному життю: молитися в храмі і вдома, читати Святе Письмо та християнську релігійну літературу, обмежити все те, що відволікає від спілкування з Богом - перегляд телепрограм, слухання радіо, відвідування розважальних заходів. Якщо хтось перебуває у сварці чи тримає на когось гнів - необхідно примиритися з цією особою, бо гріхи гордості, гніву, осуду, ненависті, злоби позбавляють того, хто постить, всіх плодів його праці.
Якщо є можливість, то бажано було б протягом посту щодня бувати у храмі, хоча б на короткий час - для того, щоб помолитися і попросити у Бога допомоги у проходженні цього духовного і тілесного подвигу. Необхідно також щонеділі бути зранку на Божественній літургії, а по можливості відвідувати і інші богослужіння, розклад яких ви можете довідатися в самому храмі. Православному християнину протягом посту також обов’язково потрібно прийняти таїнства Сповіді і Причастя.
Бажаю всім допомоги Божої у постуванні!
Ікона Вифлиємської Божої Матері
У неділю наша громада Стрітенської каплички на Львівській площі Києва вітала рідну сестру Голови Українського комітету захисту Івана Демянюка убієнного ворогами України Володимира Кательницького -
пані Валентину Кательницьку з Святими Іменинами.
( РІЧНИЦЯ ВБИВСТВА ВОЛОДИМИРА КАТЕЛЬНИЦЬКОГО http://stkachuk.livejournal.com/2008/07/0
; Аналіз даних -Іван Демянюк http://non-legitur.livejournal.com/10561
Вітаємо нашу Сестру в Христі щиру патріотку України
пані Валентину Кательницьку з Святими Іменинами !
В подарунок пані Валентині від настоятеля вервички привезені з Італії
та зроблені з древа червоної рози
Брати і Сестри вітають Пані Валентину
Вони пишуть заяву на вступ до парафії, проходять випробувальний термін, постійно відвідують богослужіння, виявляють щиру та дієву жертовність.
Коли людина відповідає духовно-моральним критеріям, які виробилися у нашій парафії за роки, то ця людина приймається до членів громади. Стає нашим Братом чи Сестрою, перебуває на послузі у настоятеля, залучається до активного парафіяльного життя, справи відбудови Стрітенської церкви до діяльності недільної школи, парафіяльного театру, залучається до роботи та діяльності в Молодіжній Станиці Київського Братства ОУН-УПА. По-можливості складає десятину на потреби громади.
Наш " Український КАМЕНЯР "-
руйнатор Київського ідола-леніна-бланка
Микола Коханівський
також прийшов привітати пані Валентину з Святими Іменинами
За Україну ! За ЇЇ Волю ! За Честь і Славу ! За Народ !
Многії та Благії Літа Вам Люба Сестро !
Я Владику знав дуже добре та досить давно.
Познайомились ми у 1991 році в Патріаршій канцелярії УАПЦ де, ще тоді пан Володимир працював начальником відділу постачання.
Потім пан Володимир прийняв чернецтво у відроджуваному Михайлівському Золотоверхому монастирі, який відродила з небуття-УАПЦ на чолі з Патріархом Мстиславом (Скрипником) і його нарекли монахом Захарієм.
Його чернечого постригу, дияконської, священичої, ігуменської та архимандричої посвяти , я був учасником.
Спочилий походив з родини Тарасюків з Буковини у його роду були, як лікарі так і духовенство.
Владика був патріотичною та віруючою людиною, членом УГС, священиком УАПЦ потім - УПЦ КП, капеланом Київського Крайового Братства ОУН-УПА.
Майбутній Владика-отець Захарій був призначений блаженної пам’яті Святішим Патріархом Володимиром ( Романюком) у 1994 році намісником Києво-Печерської Лаври.
Архімандриту Захарію Святішим Патріархом Володимиром було доручено реєструвати Статут чоловічого монастиря Києво-Печерської Лаври УПЦ КП і добиватися передачі решти споруд, які ще не були підступно захопленні московитами та місцевими манкуртами, передачі саме монастирю УПЦ Київського Патріархату.
Але не довге було Патріарше служіння Владики Володимира з його смертю і притензії УПЦ КП на Києво-Печерську Лавру також померли.( http://stkachuk.livejournal.com/2008/07/1
У 2000 році архімандрита Захарія архієреями УАПЦ та УПЦ КП було висвячено на єпископа.
Але відсутність в Україні Єдиної Помісної Православної Церкви, постійні інтриги та боротьба у Церковних колах за ресурси і владу негативно вплинула на його сповнене віри та надії життя , яке виявилося досить коротким.
28 листопада 2007 року Владика Захарій помер.
Повідомлення про упокоєння на Сайті УАПЦ
Коли доводиться говорити на цю тему, мені завжди згадуються слова історика Російської Православної Церкви М. Толстого, який дуже відверто й дохідливо пояснив, чому в XVII ст. Росія так запекло боролася за приєднання Української Церкви до Московського Патріярхату. «Само соединение, совершенное Богданом, — пише історик, — оставалось непрочным без единства церковного, которое одно могло связать неразрывными узами малороссийский юг и великороссийский север в єдиную обширную Россию».
Це сьогодні, після трьох з половиною століть затоптування нашої історії та заборон «актуализировать имена, которые разделяют страну», нам можна розказувати казки про «порушення канонів», про «тысячелетие крещения России», про «единство Церкви от начала принятия православия» и «общее Отечество». А в XVII ст., ще на початку якого козацьке військо стояло під Москвою в складі армії Володислава, коли всього півстоліття з лишком минуло з часу, як ув’язнений Борисом Годуновим у Чудовому манастирі Царгородський Патріярх Іоаким підніс до ранґу Патріярхії Московську Церкву, що 141 рік до того існувала як «самосвятська», «розкольницька», «неканонічна» (користуюся сьогоднішньою лексикою московських ієрархів...), не маючи навіть своєї канонічно правної митрополії, коли мало не щороку роздирали цю Церкву розколи і єресі, — тоді ні про «єдіноє Отєчество», ні про «єдінство Церкви» говорити не доводилось. Та й про канони краще було не згадувати, бо канонів, на основі яких можна було б приєднати Українську Церкву до московської, не існувало, як не існувало й доброї волі на таке приєднання ні з боку Царгороду, ні з боку України. Українське духовенство на чолі з митрополитом Сильвестром Косовим навідріз відмовилось присягати московському царю, а Царгородський Патріярх Яків навідріз відмовився передати Київську Митрополію в юрисдикцію Московського Патріярхату.
…«Основой политического подчинения, — виразно сформулював кредо московської політики щодо України голова Московського посольського приказу Ордин-Нащокін, — єсть подчинение духовное». І це «политическое подчинение» було в них завданням, важливішим від усіх і всяких канонів і всіх Божих законів.
Скільки разів ті канони порушувались Московською Церквою, доки їй все ж вдалося здійснити «духовное подчинение» України, — про це зацікавлений читач може прочитати в моїх книгах «Літос...», «Хроніка великого ошуканства» чи «Мітотворчість — як обґрунтування історичного мародерства». Зараз не час і не місце це повторювати.
Зараз, говорячи про самовпевнене лукавство московських ієрархів, повторимо лише одну, але неспростовну істину: Московський Патріярхат не має жодних канонічних прав на Українську Церкву, а отже, й не має жодного квадратного метра канонічних територій в Україні!
І Патріярх Кирил не може цього не знати. А поводить себе тут, як у своїй вотчині, бо впевнений, що ми цього не знаємо, а як знаємо, то побоїмося сказати це вголос.
Всіх, хто хотів би заперечити висловлене мною твердження, прошу опублікувати документ, який засвідчив би канонічно правну передачу Київської Митрополії Московському Патріярхатові.
Немає такого документу! Бо ніколи Українська Церква не передавалась під Московський омофор канонічно.
Були Грамоти Патріярха Діонісія IV, від 1686 р., куплені московським дяком Нікітою Алексєєвим за «три сорока соболей и сто двадцать червонцев». Але «бізнесова» оборудка московського дяка й Царгородського Патріярха вже в 1687 р. була засуджена Собором Східних Патріярхів як неканонічне, невідповідне Христовій науці діяння («акт симонії» — по-нашому просто хабарництво), а сам Діонісій IV був низвержений із патріяршого сану.
Після цього засудженого православним світом ганебного торгу проблема канонічного підпорядкування Київської Митрополії Московському Патріярхатові ніколи більше не порушувалась, свідченням чого є Патріярший і Синодально-Канонічний Томос, виданий Царгородським Патріярхом Григорієм VII 13 листопада 1924 року Українській Церкві в Польщі, яка входила до Київської Митрополії й також була неканонічно підпорядкована Москві. «Відірвання, — пишеться в Томосі, — Київської Митрополії від Царгородського Престолу відбулося не за приписом канонічних правил».
Цей документ, виданий через майже два з половиною століття після скасування грамот патріярха-хабарника, ще раз підтверджує, що жодних канонічних прав на Українську Церкву Московський Патріярхат не мав і не має сьогодні.
Все, що він тут посідає, ним привласнене незаконно, взяте силою, якій тоді не могла чинити опір ні вже заполонена московським військом та адміністрацією Україна, ні Царгородський Патріярхат, патріярхів якого затверджувала турецька влада, що воювала тоді чи не з чотирма країнами одразу, й за будь-яку ціну готова була купити невтралітет Москви.
Москва ж, впевнена в своїй силі й безкарності, не порушувала цього питання, щоб зайвий раз не привертати уваги до факту неканонічної присутности своєї Церкви в Україні.
Але сила — силою, а канони — канонами... Тому нагадаю ще один канон, затверджений III (Ефеським) Вселенським Собором 431 р. Цитую дослівно: «Дотримуватись скрізь по єпархіях (ми вже говорили, що тодішній поділ Церкви на адміністративно-територіяльні одиниці був єпархіяльним. Поняття Патріярхат виникло значно пізніше — Г. М.), щоб ніхто з Богом улюблених єпископів не поширював своєї влади на іншу єпархію, що ніколи не належала ні йому, ні його попередникам. Якщо хтось простягнув владу і силою підпорядкував якусь єпархію, хай віддасть, щоб не порушувати правил святих отців... Святий і Вселенський Собор хоче, щоб кожна єпархія зберігала в чистоті й без обмежень права, що належать їй спокон віку, згідно із віддавен затвердженим звичаєм». (8 Третього Всел.)
Ясніше, здається, сказати важко. І якщо вже сталося так, що десь у XVII ст. оті «Богом улюблені» ієрархи московські неканонічно «поширили свою владу» на Українську Церкву і «силою підпорядкували її собі», то що вони мають зробити, щоб не порушувати «правил святих отців», тобто канонів?
Правильно! Мають віддати чуже, взяте силою! Крапка.
А тепер нехай кожен зробить висновок сам для себе: то хто тут в Україні — неканонічний: Церква, що з відродженням Держави прагне відродити «в чистоті і без обмежень права, що належали їй спокон віку», чи та, що зневаживши канони, силою імперської влади привласнила колись те, що «ніколи не належало ні їй, ні її попередникам», а нині, «порушуючи правила святих отців», не хоче повернути привласнене та ще й облудливо називає себе «единственной истинно канонической», САМА СЕБЕ проголошує Помісною Церквою в чужій Державі та створює «незалежний» Синод із собі ж підпорядкованих, від себе ж залежних ієрархів?
Тож чи про «чистоту православія» і спасіння отари Господньої дбає Московська Церква в Україні? Чи навпаки намагаються втримати її громадян в духовному полоні для використання їх в політичних цілях Російської держави? Відповідь на ці питання і буде відповіддю на питання: пастирська чи політична була візита Патріярха Кирила в Україну.
Шкода, що не всі це поки що розуміють. Але вже недалекий час, коли прозріння торкнеться одурених душ, а з ним і збудеться Слово Боже, сказане через пророка: «За те, що... пастирі Мої... пасли самих себе, а про вівці Мої не дбали, покараю пастирів Моїх... і вирву овець Моїх із щелеп їх, і не будуть вони більше харчем для них... а будуть безпечні на землі, й узнають, що Я Господь, коли розірву скрепи ярма і звільню їх із рук гнобителів їх. І не будуть уже гинути від голоду на землі й терпіти сором поміж народами, і узнають, що Я Господь Бог із ними». (Єз. 34. 9-10, 27, 29).
Вірмо — так буде! Бо слова пророків завжди збуваються!
Участь у заходах із вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932 - 1933 років в Україні
У суботу, 28 листопада, Президент України Віктор Ющенко візьме участь у меморіальних заходах із вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років.
О 8.45 Президент України покладе квіти до Меморіального знака жертвам Голодомору (Михайлівська площа).
О 9.00 у Софійському соборі Глава держави буде присутнім на чині і молитві по померлим від голоду за участю керівників релігійних організацій України, вищих посадових осіб держави. Трансляцію заходу у прямому ефірі вестиме НТКУ.
О 15.15 на території Державного музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» (Київ, вул. Мазепи 15А) за участю Віктора Ющенка розпочнуться меморіальні заходи, які у прямому ефірі транслюватимуться Національною телекомпанією України.
15.15 - Скорботна хода, покладання до підніжжя Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні горщиків зі свічками та «колосків пам’яті»
15.50 - Звернення Президента України до Українського народу
16.00 – Національна хвилина мовчання
О 16.02 розпочнеться Всеукраїнська акція «Засвіти свічку».
Запрошуємо до співпраці усіх хто зацікавлений у спільному використанні приміщення у центрі Києва на Львівській площі !
У цьому приміщені розміщено недільну школу Закону Божого та християнський відео зал. Можемо поділитися площею до 100 метрів кв.
Наша парафіяльна недільна школа стала місцевим центром духовно-патріотичного відродження киян. Але у нас виникли труднощі з оплатою оренди приміщення.
Запрошуємо до співпраці усіх хто зацікавлений у спільному використанні приміщення у центрі Києва і може надавати щомісячно посильну фінансову допомогу-пожертву нашій громаді на оплату оренди.
Це приміщення і профіль його використання нам спільними зусиллями треба зберегти !
Кого зацікавила ця інформація звертайтесь на мій телефон : 8-067-508-45-33
Очікую дзвінків небайдужих і спроможних до дії громадян ! протоієрей Сергій.
Звертається до Вас православна громада УПЦ Київського Патріархату, яка 13-ть років проводить роботу по відбудові у м.Києві зруйнованої у часи тоталітаризму Стрітенської церкви, що знаходилась біля Львівської площі на розі вулиць Велика-Житомирська та Стрітенської.
Стрітенська церква разом із Софійським та Михайлівським Золотоверхим Соборами була однією з головних частин комплексу стародавнього Києва – міста князя Володимира Великого, Ярослава Мудрого та князя Ізяслава.
Це архітектурно просторове поєднання історично цілісного ансамблю м.Києва є беззаперечним доказом необхідності здійснення відбудови храму на його історичному намоленому місці.
Храм Стрітення Господнього був незвичайний не лише архітектурою, в ньому зберігалася чудотворна ікона Божої Матері “Усіх Скорботних Радість”, авторство цієї ікони, згідно церковного передання, належить апостолу і євангелісту Луці. Стрітенську церкву після чергової перебудови у 1859р. розписували І.М.Сошенко – видатний художник та й Великий Кобзар Т. Г. Шевченко приклав свою малярську руку до розписів Храму.
Стрітенський храм розділив сумну долю багатьох древніх Святинь Золотоверхого Києва, його було взірвано у 1934 році за рішенням Київської безбожницької міської влади.
Є час розкидати і збирати каміння, наша громада поставила своєю ціллю відродити цей храм у пам’ять наших благочестивих предків та в спокутування помилок минулого.
Нам вдалося виготовити й затвердити ескізний проект відтворення храму, встановити на ділянці відбудови храму невеличку Капличку, оформити землевідведення під відбудову Храму, відкрити в орендованому приміщенні - недільну школу Закону Божого для навчання дітей та дорослих, а також добитися з’яви Указу Президента України В. А. Ющенка № 157/ 2008 від 25.02.2008 у якому передбачено відбудову Стрітенської церкви, нині триває процес проведення археологічних розкопок та пошуку коштів для продовження наступних стадій відбудови Храму.
Звертаємось до Вас із великим проханням, надати посильну фінансову допомогу нашій релігійній громаді.
Для пожертв на утримання недільної школи
та відбудову Храму:
р/р 26 000 26 0000 818 в 1 КФ ВАТ “ВіЕЙБі Банк” м.Києва, МФО 380537
отримувач Парафія Серафима Саровського УПЦ КП
код ЄДРПОУ 24262880
З повагою та надією на підтримку,
Настоятель Парафії та
Стрітенської каплички
на Львівській площі м.Києва о. протоієрей Сергій Ткачук
Шановні Друзі !
Наша громада орендує приміщення на Львівській площі вже 10-ть років.
У цьому приміщені розміщено недільну школу Закону Божого та християнський відео зал.
Наша парафіяльна недільна школа стала місцевим центром духовно-патріотичного відродження киян. Але у нас виникли труднощі з оплатою оренди приміщення.
Нам вже, як пів року підняли оренду у 5-ть разів !
Якось наші парафіяни складалися і ми оплачували цю оренду, але у зв"язку з економічною кризою наші парафіяни вже неспроможні оплачувати цю непосильну плату 5-ть тисяч гривен на місяць !
Запрошуємо до співпраці усіх хто зацікавлений у спільному використанні приміщення у центрі Києва і може надавати щомісячно посильну фінансову допомогу-пожертву нашій громаді на оплату оренди.
Це приміщення і профіль його використання нам спільними зусиллями треба зберегти !
Кого зацікавила ця інформація звертайтесь на мій телефон : 8-067-508-45-33.
Очікую дзвінків небайдужих і спроможних до дії громадян ! протоієрей Сергій.
http://www.youtube.com/watch?v=M9H_eNUW
ФОТО: Публічні тортури (100 батогів) та кара на смерть (шибениця) педофіла Мохаммада Бідже на площі м. Пакдашт. Іран.
Жорсткі засоби зупинять збоченців !
СТРІТЕНCЬКА ЦЕРКВА парафіяльний храм у Старому Києві та чудотворна ікона Божої Матері
Перша церква Стрітення Господня з'явилася біля Львівських воріт Старокиївської фортеці, ймовірно в межах XI—ХII ст. приблизно в часи спорудження у 1037 році св. Київським Князем Ярославом Мудрим системи оборонних валів (Ярославів Вал) та західних міських воріт, які у 13 столітті стали зватися Львівська Брама. Пізніша дерев'яна церква була збудована на місці старої у 1752 р.
Опис та зображення на іконі з Стрітенської церкви нині досліджується.
Оскільки ікона втрачена з зруйнуванням храму.
Стрітенська церква мала особливе містобудівельне та архітектурне значення оскільки біля храму стояли Тріумфальні Ворота.
Стрітенська капличка нині
Цю назву Львівська Брама отримала у 1649 році, коли на Різдво Христове Гетьман України Богдан Хмельницький, залишивши Замостя, в’їхав до Золотоверхого Києва саме через Львівську Браму і проїжджав через Стрітенську церкву, яка першою із громадою зустрічала Гетьмана України, що визволив вітчизну від польського ярма.
Ця зустріч Гетьмана-переможця була справжнім тріумфом, що і вплинуло на зяву нової назви західних міських воріт - Тріумфальні Ворота.
Через ветхість дерев'яної церкви у 1852 р. Київський єпархіальний архітектор - Павло Спарро, син Американського консула в Російській імперії, склав проект нового цегляного двоярусного храму з елементами русько-візантійського стилю та псевдоготики.
Микола I на проханні про дозвіл спорудити новий храм написав 26 березня 1852 р. резолюцію: "Согласен, но фасад переделать, очень не красив". Новий фасад розробили фахівці Головного управління шляхів сполучень і публічних споруд у Петербурзі. Цар затвердив його у липні того ж року.
Розписи храму звершував побратим Т.Г.Шевченка – Іван Максимович Сошенко, видатний український художник та педагог. Існує переказ, що Т.Г.Шевченко також приклав свою малярську руку до розписів Стрітенської церкви, провідуючи І.М.Сошенка у липні 1859 року. 20 жовтня 1853 р. закладено, а рівно через вісім років (21 жовтня 1861 р.) освячено цегляну Стрітенську церкву. Через брак коштів замість проектованої двоярусної було споруджено одноярусну церкву з дерев'яною банею.
Тринавний видовжений у плані храм мав форми русько-візантійського стилю з характерними кілеподібними закомарами західної стіни. У барабані та над входом використана тема вікон - біфоріїв. Церква стала улюбленим місцем зборів київських дам-благодійниць.
З 1880 р. церковний причт клопотався про розширення церкви й заміну дерев'яної бані цегляною. Відповідні креслення склав єпархіальний архітектор Володимир Ніколаєв, але протягом 1880—1883 рр. йому довелося неодноразово переробляти проект за вказівками з Петербурга. Зрештою, у 1883 р. роботи почалися й у жовтні наступного року успішно завершилися (при цьому було використано грошове пожертвування баронеси Марії Штейнгель).
Внаслідок перебудови церква змінила свої форми на більш модернізовані та репрезентативні псевдовізантійські. В об'ємно-просторовій композиції храму домінували дві сферичні бані, які вінчали один верх та дзвіницю над притвором. Вікна барабану мали характерні для стилю напівциркульні перемички, об'єднані архівольтами. Південна та північна прибудови надали храмові хрещатий вигляд у плані. Ще одної розбудови храм зазнав у 1911—12 рр. (проект єпархіального архітектора Євгена Єрмакова) на пожертву купця С.Горенка ( рідний дядько письменниці Ганни Ахматової-Горенко) у розмірі 10 тис. рублів. При цьому дзвіницю було розібрано, подовжено західну частину і над її притвором споруджено нову, вищу дзвіницю із збереженням стилю.
Під храмом у напівпідвалі, крім допоміжного приміщення, було облаштовано чотири помешкання, в одному з яких жила родина священика. Бання (купол) храму відрізнялась тим, що у простінках між вікнами барабана були написані ікони святих.
Стрітенська церква займала вигідне острівне положення на стику вулиць, виконуючи роль містобудівної домінанти.
Радянська влада зареєструвала парафіяльну громаду у липні 1920 р. 19 липня 1923 р. сталося диво оновлення позолоченої бані дзвіниці та розписів храму; ця подія викликала роздратовані відгуки у радянській пресі й навіть фейлетон Остапа Вишні.
У 1920-х роках храм передали обновленській ("синодальній") громаді.
На початку 1934 р. він ще залишався діючим, але невдовзі був закритий і знищений (взірваний) у зв'язку з планами реконструкції Львівської площі.
Не збереглася також двоповерхова дерев'яна будівля парафіяльної школи по вул.Велика-Житомирська 36 (архітектор В.Ніколаєв, +1980 зруйнована), в якій мешкав видатний український педагог та художник І.М.Сошенко та, в якій бував Т.Г.Шевченко під час свого останнього візиту до Києва у 1859 році.
Нині на місці храму ( роза вулиць Великої - Житомирської та Стрітенської, Львівська площа - одна тисяча мертів від святої Софії Київської), розміщена невеличка капличка перед сучасною будівлею Торговельно-промислової палати. Існує ескізний проект відбудови церкви (архітектор Янош Віг) з використанням форм за кресленнями архітектора В. Ніколаєва.
Нова ікона Всіх Скорботних Радість подарована Президенту України
Православна громада УПЦ КП начолі з священиком Сергієм Ткачуком протягом 13-ти років прагне здійснити відбудову храму і запрошує до святої справи благодійників та усіх бажаючих.
Лжесвященник "УПЦ-КП" хочет видеть на бульваре Шевченко в Киеве вместо Ленина - памятник Степану Бандере
http://rus.in.ua/news/1986.html
ГЕРОЯМ СВОБОДУ ! ! !
http://stkachuk.livejournal.com/64787.ht
31 жовтня 2009 року на 56 році життя відійшов у вічність від раптової невиліковної хвороби вірний Син України та справжній Воїн Христовий - отець диякон Олександр Шапко.
нашого Брата в Христі.
2 листопада цього року.
Згадаймо отця Олександра !
Він був таким !
Вічна тобі пам'ять !
Дияконе Олександре !
